Володимир Гончаренко

АНЕКДОТИ

ЧЕРКАЩИНИ

Із рукописної фольклорної книги

Володимира Гончаренка

„Поема мого народу”

Черкаси

Видавництво

«Інлес»

2014

Володимир ГОНЧАРЕНКО АНЕКДОЬТИ ЧЕРКАЩИНИ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
АНЕКДОЬТИ ЧЕРКАЩИНИ

УСТАНОВИВ СПРАВЕДЛИВІСТЬ

* * *

На роботі, як це нерідко буває , пересварилися жінки. Начальника відділу викликали, щоб він встановив справедливість і розсудив. Але жінки продовжували кричати, перебиваючи одина одну, і не давали йому можливості вставити хоча б слово.
– Тихо ! – втративши терпіння, крикнув начальник. – Нехай першою говорить найстарша серед вас!

Миттєво запанувала тиша.

Записано від М. С. Андрущенка, р .н. 1920, вища, с. Аврамівка Монастирищенського р–иу.

93. СУДДЯ ЦЬОГО  НЕ ЗРОЗУМІЄ

* * *

Поясніть, – звертається суддя до обвинувачуваного, – як це вам одному вдалося вкрасти таку кількість картин і винести їх з музею ?

– Вам цього все одно не зрозуміти, – пояснює звинувачуваний, – тому що вам це було б не під силу.

Записав від I. Р. Волинець, р. н. 1915, с. Teтepiвкa Жашківського p–нy.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДЕВЯНОСТО ТРЕТЯ СКИБКА АНЕКДОТІВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДЕВЯНОСТО ТРЕТЯ СКИБКА АНЕКДОТІВ

ПОМАРАНЧЕВА КАЗКА

ЗАМІСТЬ ПРОЛОГУ

Роздуми, неначе чорні хмари,

Що заступили неба світлий день.

Немає ворогам народним кари,

Ще й доведеться їм співать niceнь.

Але яких їм скласти? Чи бадьорих?

Давайте тим напишемо хвалу,

Що розляглись на пляжах неозорих

І творять нам незвідану хулу.

Таке творять байстрята й байстручата,

Що ще й ніде не бачив білий світ.

Але скажіть: iз чого нам почати?

3 яких печер? 3 яких забутих літ?

Та хто ж його, до бica, й надрукує?

Щоб прочитав народ хоч ці слова,

Де правда в них i днюе, i ночуе

Й сказати чесно мае Bci права.

Ти кажеш: „Правда нам у двеpi стука?"

Чи, може, кривда горло перетне?

Та жодна з них продажна й підла сука

Мого народу горя не збагне.

Поети-правдолюби десь поділись,

A інші продають i душу й розум свій.

А дехто з них міністрами усілись

Ото для них блаженство й супокій.

А біля моря Президентські вілли

Ростуть, ніби гриби після дощу.

Це тi, що в помаранч країну вділи,

Розкошувать зібрались досхочу.

Вони в свій час людей відгвалтували,

Щоб зараз посміхатися шд ніс.

Вже й на Майдан виводить перестали

I барабани змовкли - хай їм бic.

Та не печалься, друже, час покаже

І Божа кара ще на небі є.

І Ющенко– цей самозванець зляже

І кожен по заслугах матиме своє.

Німий народ, він був німим і буде

Та є між них ще і розумні люди.

ПЕРЕД ПОЧАТКОМ

Ну, що мені, скажіть, робити:

Чи сіять гречку, а чи жито?

Про що таке ще написать?

Я довго думав i надумав:

Чому б нам казку не почать?

Казки — це дуже гарне діло,

Якщо писати їх уміло,

А ще як тему дав народ.

А в нас народ на це багатий:

Не прибере своєї хати,

А загляда в чужий город.

Отак надумавши писати,

Так з чого ж все-таки почати?

Бува, не з нашого царя,

Що розливає слів моря,

Та обіцянками годує?

То, може, він i не почує.

Та ми ж так віриму йому!

А ще його yci так любим,

За що не знаєм, серце губим.

Ну, просто диво в нас не цар

Він всього світу володар.

Почнем!

Де й фраза вже взялася?

Meнi здається, що чума

На Україні розвелася

I на Майдані сповилася,

Що більше й радості нема.

Панують нині юродиві

Та їх прибічники щасливі

Жують iз медом помаранч.

Вони ж так хочуть воювати,

Не можна й в казці розказати,

До чого ж руки в них сверблять.

Війною йдуть на Лукашенка,

На Путіна i на Шевченка,

Щоб слово правди змордувать.

Прийшли до влади косоокі,

Небриті, збочені, як знать.

Та зайняли пости високі

Ну що нам бідним вже й казать.

Є трохи там i без’язиких –

Економістиків великих,

Бо де ж красивих нам узять.

А Президент у них - Ропуха,

Зазнався.вже по самі вуха.

Аж ніби в хмарах вже вита.

З ропушенятами малими

Та ж i цариця-ненька з ними

По світу їздить i літа..

I вже до Буша, ніби птиця,

Просить приїхав i молиться,

Щоб рідний братик його – Буш

Та відвалив чималий куш

На помаранчеві діла.

Адже ж це Бушова затія

Хай відкараскатись не сміє,

Бо „демократія" ж змела

Те, що Америка бажала,

Щоб їх товаром торгувала

Народу бідного душа.

Квасневський їздить, ніби в rocтi

Та вже й Валенса на помості

В юрбу кричить, ніби мана.

I ллють обіцянки, мов воду,

Від них забитому народу,

Мов мізки крутить Сатана.

Стоять i в дощ, i в злу негоду

Ну що робить тому народу,

Тут заспіваєш i пісень,

Коли їм батько юродивий

По сотні платить кожен день.

Стоять на площах до загину,

Аж тут Луценко гільйотину

На вcix, хто проти, змайстрував.

Та й ну лякать тих, що xopomi,

Хто на Майдан не йшов за rpoшi

Й шарфів на шию не в’язав.

А тут безсмертная повія

Розумні коники нам ciє

І Україну розділя.

Тепер там будуть регіони,

Cboї вже вироблять закони,

Ще й кожен матиме царя,

Що й не підступишся здаля.

На свій все зроблять вони смак,

Не підкопається й дивак –

Оце вже й справді буде так!

Щоб люди по хлібині мали,

Та дружньо вci голосували,

Як їм команда буде дана

Від Президента-істукана,

Або й від менших посіпак.

Тютюн для козачів готуйте,

Гетьманчика свого годуйте,

Що зрадив вipy неборак.

Та не забудьте прапори

Із золотими копитами

Повиставлять на вaui брами.

Бо кожен ви тепер царьок.

Але за цеє царювання,

Щоб не було вам горювання

Міцніш тримайте свій народ,

Хай, мов єдиний хоровод,

Ідуть вони за нас у пекло,

Хай не бояться, там же тепло.

I то, як голос віддадуть.

За ним стоїть нахабний Звара,

Що лисина, немов Сахара,

I вcix судить уже зібравсь.

Й до чого ж він таки скотився,

Що без диплома залишився,

Хоч був на вci діла мастак.

Та є у нього ще надія –

Числом вчорашнім він зуміє

Диплома виписать co6i,

Бо ж загубив у боротьбі

Biн же не думав-не гадав,

Що буде скільки в нас роззяв.

I колотнечі злої суть

Багато з нас не розберуть.

А жінка в нього, ніби квітка,

Перекачала нафту діткам,

Неначе з українців кров.

Є там Туменко скалоокий,

Худий, кривий, але високий,

Ну, просто красень, що й казать.

Biн ветеранів так кохає,

Якщо поправді й сам не знає,

Звідкіль взялась така любов.

Чи то від матеpi старої,

Чи від сусідки молодої.

Але, скажу, скипає кров,

Як він згада про ту любов.

Він хоче поєднать нацистів

З солдатами, душею чистих,

Й послать їх воювати знов.

А, може, він i так тупенький,

Пробачить хай народ сліпенький,

З ним сміливіш на лід іде.

Та ковзани нехай готує,

Бо уряд, часом, не почує

Його бажання непросте.

На ковзани ставайте, браття,

Та надівай штани, не плаття,

Бо ще заплутаєтесь в нім.

Тепер нам весело живеться,

Що й Кінах  перед ними гнеться,

Забувши партію свою.

Та що йому, роботодавцю,

А може, вже в раби продавцю,

Що наступа на нас фашизм.

Bci помаранчевими стали,

Таки добренько загуляли,

Що не повернеш вже назад.

Так! Так! Так! Та! Так! Так!

Гриценко вдарився в гопак,

Кричать Омельченко з Морозом,

Литвин, ледь стримуючи сльози,

Тупцює з Порошенком в смак.

Кричали, славили, ревли –

Taкі раденькі вci були,

I Така на руках несли,

І ропушатник розвели.

Отак на світ увесь гульнули,

Що ще ніде таке не чули.

Такі майстри уже були,

Що навіть їхні дяді Семи

Свої  не впізнали схеми, –

По світу славу рознесли.

Є там у них одна дівиця,

Ропухи рідная сестриця.

А модниця, хоч там куди.

                                                                                               .

М’ясцем дешевим годувала,

Доки дошкульно не дістала

Наших премудрих м’ясників.

I непоправним діло стало

Те м’ясо так подорожало,

Що не докупиться бiдaк.

А, може, це й зовсім не так?

Так! Хай уже мене пробачать,

A caмi носа хай товкмачать

У нафту, газ i ще кудись,

Де є для них своя користь.

Пора б уже й Пору пороти,

Бо в хлопців цих нема роботи,

Вони в рукавах соплi мнуть.

Бо це - в цивільному фашисти,

Та хтось дає їм добре їсти,

Коли вони на інших пруть.

Бо Президент у них – Ропуха,

Навітъ за вухом не почуха,

Щоб припинити цей бедлам,

Бо він давно такий i сам.

А Зінченко у нього радник,

А може, це народу зрадник,

Що так веде свої діла.

Та з нього що уже питати,

Цю братію давно б за грати,

Так владу ж їм „товпа” дала.

Та й те на їхню совість ляже,

Якщо з трьох пальців щастя зв’яже,

Бо ж він новітній месія.

Аж Бог немало дивувався,

Де в нього другий син узявся,

Щоб жить на старість у хулі?

Що Мати Божа там робила,

Що вдруге сина народила,

На тій окраденій землі?!

Багато ще у них роботи

Та в мене вже нема охоти,

Щоб вci їx справи описать.

Нехай колись зберуся з часом

Та скоком-боком, прибамбасом

Про їх діяння допишу.

Таке лише додати смію,

Написане не пожалію

Віддать народу, щоб читав.

Не можу лиш одне зробити –

Печать поставити з копита,

А підпишуся лише –

ГВА

Вони ж прийшли, щоб ГВАлтувати,

А наша справа описати

Їх нечестивії діла.

ЕП1Л0Г

Нехай ця казка неправдива,

Бо в нас нема такого дива,

А все це діялось колись,

Рікою сльози там лились,

Що мокрим став увесь Майдан.

Там трохи хлопці розжились,

А щоб поповнити кишеню,

Взяли матню свою у жменю

I подалися в Білорусь.

За них, о, Господи, молюсь.

Бо там iщe казок не знають

I помаранчів ще не мають.

Тож ми розкажем їм колись.

Як людські сльози тут лились.

Такого більш не буде дива.

Країна та тепер щаслива,

Що й ми завидуєм  її.

Нехай там б’ються холуї

За позолочене корито

Що ж нам на світі цім робити?

Ilociєм гречку, а чи жито?

Та щоб не виріс там кукиш,

Ворон ганятимемо:

– Киш!